СЕРЖ СМОЛІН: ПРО ЧОЛОВІЧИЙ КОСТЮМ, БРЕНД ТА САМОІРОНІЮ спеціально для головного редактора ELLE -Соня Забуга

Дизайнер розповів  ELLE, чому для бренду люди важливіші від грошей, чому чоловіча мода відрізняється від жіночої та чому ідеально “посаджений ” піджак – вершина кравецької майстерності.

В Україні до недавнього часу було не прийнято багато та всерйоз говорити про чоловічу моду. Кількість дизайнерів , ризикнувших присвятити себе цьому порищу, до сих пір критично мало. Наш герой – Серж Смолін – один з них. Робота у Франції, співпраця з кращими італійськими майстрами та доскональне знання виробничого процесу дають йому безцінні привілеї створювати те, що сьогодні городо характеризують терміном «костюм Bespoke». Але за будь якою історією успіху завжди стоять неймовірний труд та кропітливе сходження до своєї мрії. І звичайно, приклад для наслідування.

В диких умовах
Порівнювати моду Східної та Західної Європи – справа невдячна. Подивіться на італійців: чоловіки досить яскраві, емоційні, жінки більш стримані та елегантні в одязі. Француженки взагалі віддають перевагу чорному, білому та сірому , зате подивіться який зміст – вони керують усіма чоловіками! Ті , в свою чергу , вдягаються доволі крикливо і зазвичай – вони підкаблучники. У славян все зовсім по іншому, навпаки: жінки завжди набагато яскравіші від чоловіків. Так склалося історично. В росії , наприклад, довго не було чоловічої моди: дами завжди виблискували на балах в неможливо розкішних туалетах, а чоловіча половина була у військових мундирах. Можна сказати , що в срср чоловіча мода зрушила з мертвої точки десь у 60-ті. Першим , хто розробив правильний чоловічий костюм в пострадянському просторі , був, як на мій погляд , Михайло Воронін. Але вирішальний етап нашої модної історії все ж 90-ті, коли на зміну класичному костюму прийшов спортивний з золотими ланцюгами та малиновими піджаками. Чоловікам нарешті захотілося виділитись.

Піджаки на стадіоні
На початку 90-х я був студентом Академії легкої промисловості.

“Грошей було мало, малинової тканини багато, ось я й подумав – треба шити піджаки!”

Шив їх та, завдяки цьому , напевно , непогано тримався в той час на плаву. Думаю важливу роль в становленні моди на малинові піджаки зіграв сам Джанні Версаче, у котрого в колекціях було багато яскравих чоловічих речей. Мені здається , це явище народилося з наслідування його стилю.

Початок карєри 
Звичайно, в першу чергу це Будинок моди Olga Simonov. А потім рік роботи з французською компанією, яка займалася масовим виробництвом. І після  couture я зрозумів , як функціонує в Європі система модного бізнесу зі всією його ієрархією. Познайомився з другою стороною індустрії. Памятаю, що вже на початку карєри виношував думку про свій бренд, але розумів , що до цього я маю збагатитися знаннями. По своєму складу я досить допитливий і мені цікаво було все: і жіноча сукня, і жіночий костюм, і couture, і масове виробництво, і зворотній бік індустрії.

Перший костюм
В 1997 році я вперше розібрав правильний костюм, який був зшитий вручну, без клейових складових – це коли на тканину приклеюються дублюючі матеріали, які тримають форму. Так робили в Союзі. В кінці 90-х я побачив , як в Римі похилого віку кравці вручну шиють костюми без цього.

“Вперше я подивився зсередини як створені такі піджаки, – і для мене це було одкровення! Більш трудомісткого і гарного процесу в кравецькій справі , напевно, немає. “

Посадити піджак на фігуру набагато складніше, ніж пошити сукню. І тоді я собі сказав: ” Смолін, ти будеш займатися тільки чоловічим одягом!”

Перший  бізнес
В 2002 році ми з подругою Вікою Стельмашовою відкрили свою студію і працювали три роки. Я займався чоловічою лінією, Віка – жіночою. Я все більше і більше задумувався над тим, що хочу створити власний чоловічий бренд. Якось до мене звернувся клієнт, якому сподобалися мої костюми, а до цього він замовляв їх у  Brioni. Прийшов він на примірку і каже: “Слухайте, ви працюєте краще , ніж італійці!” – і зробив мені ділову пропозицію – виступити інвестором .  Так я став креативним директором , а керівний менеджер з його сторони завжди був поруч. Тому я займався тільки творчістю, а не бухгалтерією та орг питаннями.

Народження IDoL
Коли стало питання про реєстрацію, мені не хотілося спішити з назвою. Тому що я знав – якщо ситуацію штурмувати – нічого гарного не вийде. Воно саме має зявитися – в певний час і в певному місці. Так і сталося – IDoL – три букви великі , о – маленька. В 2013 році, після ребрендингу, в кінці зявилася червона крапка. В 2007 році ми показали першу колекцію на Ukrainian Fashion Week, потім другу, третю … Третя колекція під назвою  Hero вразила всіх! Це були костюми з білими капелюхами , моделі йшли по зеленому газону , а справа та зліва прямо на подіумі росли дерева.

“Вважвю себе тільки чоловічим дизайнером. Я давно відійшов від суконь з шифону, гіпюру та подібних тканин, інколи беру їх до рук і розумію: знаю що з них робити, але не хочу! “

Про Муз та прагнення 

Я можу безмежно довго розповідати на тему того, наскільки важлива роль Музи в житті дизайнера. Не хочу говорити банальності. Просто щасливий , що в моєму житті вони є. З Катериною Кулік (директор київського бутика Prada — Прим. ред.)  я знайомий майже все творче життя. Ми познайомились ще коли були студентами. З тих пір між нами тісний звязок. Мене надихає те, як Катя вибудовує свою комунікацію з клієнтами, наскільки тонко вона розбтрається в питаннях стайлінгу, та як при цьому віртуозно справляється з обовязками керівника великого бутіка. За знайомство з Наталі Лістопад ( директор київського бутіка Cartier — Прим. ред.)  – також завдячую долі. Памятаю, якось перед презентацією колекції  Glow в бутіку Cartier Наташа сказала: «Серж, на відкриття мені треба вдягнути весь колектив стильно». В колекції Glow є чоловіча харизма та чіткість, але зявляється вона на ніжних ручках та шиях. А що може бути більш зворушливим , гарним та витонченим на жіночій фігурі, ніж чоловічий костюм? Наталі ця ідея сподобалася. Усій команді ми пошили чорні смокінги , Наталі – білий. Саме в ньому потім вона отримала нагороду ELLE Style Awards в номінації “Світський персонаж”. Мені дуже подобається Наталі Листопад. У будь-якого відомого бренду є корпоративні правила: що можна вдягати персоналу , а що ні. Вона розриває шаблони , віртуозно обходить всі “проти”, перетворюючи їх в “за”, – і бренд проявляється яскравіше, емоційніше та сильніше. І хто знає, можливо, зовсім скоро завдяки цьому , ми побачимо лінію жіночих смокінгів IDoL.

І, так, вони обидві мої Музи. В самому прямому та справжньому розумінні цього слова!
Особистий підхід 
Можна зрозуміти дизайнерів, які орієнтуються на міжнародний ринок. Але ж в інші країни ти продаєш готовий одяг.

“Я — перфекціоніст. Я завжди маю бути впевненим в тому, що клієнт отримає ідеальний костюм. “

А це можливо лише при особистому контакті. Мені не все одно, будуть любити мою річ чи ні. Я не намагаюсь заробити усі мільйони. Навіщо витрачати своє здоровя, нерви заради грошей? Я маю жити, отримувати задоволення від роботи , творчості, спілкуванні з клієнтом. Я не продаю одяг. Я продаю емоції та стиль. Для мене цей аргумент в роботі вкрай важливий. І я безмежно вдячний людям, котрі разом зі мною втілюють в життя творчу складову.

В першу чергу моєму Художньому директору Сержу Пайе. Коли нас питають про те, як розділяються ролі в нашому творчому тандемі, відповідь проста – Серж відповідає за ідею та її візуалізацію, а ось наповнення колекції – це вже моя робота.

Лице бренда
Буває, що я дивлюся колекції на  Ukrainian Fashion Week і не розумію, хто автор… Ось реально, іноді для подіуму втілюються накопичені хіти одного сезону. Але ж де ідентифікація? Де ДНК бренду? Це найгірше за все. Коли дивишся колекцію Dior, чітко розумієш, це Діор, дивишся Valentino — і безпомилково визначаєш, що це Валентіно.

Іскра від мистецтва 
Знаєте, як народилася ідея колекції  «Хуан-Хуан-Хуан»? (Осінь-зима 2013—2014, були представлені шерстяні комбінезони, шерстяні плащі-халати. — Прим. ред.) Мене та Сержа Пайє надихнув музей Хуана Міро в Барселоні, його роботи та власні фото як самого Міро , так і Далі зі всією компанією , з якою вони всі спілкувалися. Мені подобаються знімки в музеях, де видно у що були вдягнуті художники, їх оточення, якими предметами вони користувалися. Подібні кадри  дають наснагу , тому що це про життя.

“Мистецтво – це обкладинка, а всередині – життя та люди, які його проживали.”

Колекція «Хуан-Хуан-Хуан» була надихнута тим, як художники та скульптори  того часу підходили до роботи. Вони вдягали в майстерню білу сорочку, метелик, а зверху – халат, тобто ходили на роботу як на свято, щоб не злякати Музу.

Про самоіронію 
У всіх моїх колекціях, від початку і до сьогодні , присутня самоіронія. Над собою треба вміти шуткувати, в правильному ключі, щоб передати іншим підривні емоції. Я точно знаю, що в моїх показах ніколи не зявляться сумні ноти. Усі вони будуть тільки щасливими.

Фото: Вікторія Сметана